На війні загинув ветеран запорізького футболу Сергій Ніколаєнко. 56-річний військовослужбовець отримав осколкове поранення у голову 28 жовтня.
«Він назавжди залишиться в наших серцях Героєм України”, – саме так розповідає «Суспільному» про свого побратима Сергія Ніколаєнка, який загинув під час бою на Запорізькому напрямку, військовослужбовець Сергій Огородник. Чоловік каже: для кожного у підрозділі боєць був прикладом, і хоча не мав військового досвіду, втім, на полі бою навчився вправно володіти різними видами озброєння.
«Із цивільного життя прийшов в армію і з нуля опанував досить складні види озброєння. Служив на Луганщині в досить важких боях за Сєверодонецьк. Взимку працював під Червонопопівкою – теж успішно. Потім був під Кремінною. І там, в лісах Кремінної, в люті морози зі своїм вольовим характером дуже успішно і грамотно працював. Він завжди був таким осердям, багато, хто на нього рівнявся. І тому він став головним сержантом у своєму взводі», – каже Сергій Огородник.
Сергій Ніколаєнко майже усе життя займався футболом, був воротарем та тренував дітей, розповідає його друг Михайло Демченко:
«Хороший був товариш, друг, роботяга, патріот України, сильним був, як людина дуже сильна була. Не було ніколи з ним конфліктів, доброї душі людина. Нам його страшно не вистачатиме, веселун, завжди умів пожартувати, підтримати розмову”.
Як зазначають на офіційній сторінці у Facebook Запоріжжя футбольне, Сергій Ніколаєнко грав на позиції воротаря, після дебюту у 17 років, захищав ворота зокрема професійної команди «Старт» (Ульяновськ), «Дружба» (Йошкар-Ола), «Торпедо» (Таганрог), «Металург» (Червоний Сулін), Ведрич (Речиця), запорізьких – «ЗТЗ», «Запоріжкокс» та «ЗАлК».
«У це важко повірити, адже здавалося б ще вчора він розвозив містом на старенькому мікроавтобусі воду, захоплено тренував сина Гордія на полях ДЮСШ Металург, який, як і батько, на футбольному полі вибрав місце у воротах. Сам Сергій за першої ж нагоди грав за команди ветеранів і навіть на аматорському рівні брав участь у районних змаганнях, самовіддано захищав ворота команди «Таврія» (Василівка), де давно вже став своїм..», – йдеться у дописі.
Про спорт військовий не забував і під час війни, каже його побратим на позивний “Єті”, з яким Сергій воював пліч-о-пліч:
«Він був тренером, він допомагав хлопцям підтягнути своє фізичне здоров’я. Він нам був мало сказати батьком, він відносився до людей, як рівня, попри свій вік. У нього був улюблений футболіст – Шилтон. І він взяв собі цей позивний».
28 жовтня Сергій Ніколаєнко загинув під час бою в районі села Вербове. Відтепер йому назавжди 56 років.
«Загинув на Запорізькому напрямку, на рідному для нього напрямку. Він коли їхав у бойове розпорядження, він їхав додому. Він радів, що буде воювати не на Луганщині чи на Донеччині, а саме в Запоріжжі. Група військових разом із “Шилтаном” посилювали бойові позиції й отримав поранення несумісне із життям внаслідок дій ворожого безпілотника», – розповідає військовослужбовець Сергій Огородник.
Поховали захисника 2 листопада у Запоріжжі на кладовищі Святого Миколая. У чоловіка залишились дружина, 20-річний син та 13-річна донька.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
