Волонтерський цент «Європейська Солідарність» та ХАБ «Об’єднання волонтерів Запоріжжя» за місяць війни згуртували людей різних вмінь та професій. Робота тут кипить кожного дня з самого ранку до вечора. Волонтери приїздять з усього міста, щоб прийняти вантажі, які приходять з віддалених куточків України та Європи, та розсортувати їх по складу. Потім за запитом від військових, від лікарень, або як гуманітарну допомогу цивільним формують вантажі, які звідси розвозять по Запоріжжю та області.
Чи не найважливішим, що волонтери привозять до Запоріжжя є медикаменти.
«Це наш аптечний склад, тут декілька стелажів великих з медициною. Наприклад, тут є аптечки автомобільні із яких ми робимо аналоги натовських: докладаємо туди все необхідне, те що замінює турнікети, бандажі, печатки, розчини, бинти, спеціальні ножиці. Ми вже видали понад 300 таких аптечок і формуємо ще», – розповідає Ірина Берестовая.
Допомога йде не лише військовим та теробороні, дуже багато отримують лікарні міста – дитячі, дорослі, спеціалізовані. Тут також надають допомогу для центрів, які приймають вимушених переселенців.
Ірина Берестовая лікарка-педіатр за фахом, працює в 5-й дитячій лікарні. Розповідає, що волонтерством займається з 2015 року. Коли місяць тому Росія повномасштабно вторглась в Україну, Ірина разом з людьми, з якими займалася волонтерством усі ці роки, акумулювала усі свої зв’язки, щоб в Запоріжжя почала надходити допомога:
«На сьогодні це Італія, Німеччина, Англія, дуже активно надає допомогу Польща. В Україні це Луцьк, Ужгород, Вінниця, Житомир. Як тільки все це почалось, ми стали активно збирати допомогу. Навіть зі Сполучених Штатів Америки нам переказують кошти і надсилають сюди допомогу», – розповідає Ірина Берестовая.
До ХАБу «Об’єднання волонтерів Запоріжжя» потрапила на запрошення Миколи Бєлого, як спеціаліст, який може координувати роботу з медичною допомогою.
Віталій Лівадний приїхав до Запоріжжя з Києва за сумними обставинами – на похорон матері, і назад до столиці вже не повернувся. В Києві чоловік працював комерційним директором будівельної компанії, був фотохудожником. Каже: з початку війни жодного разу не дістав фотоапарат – не ті часи.
«Мої друзі волонтери. Вони попросили мене допомогти й таким чином я опинився тут. Тепер я волонтер, вантажник – будь-яка професія, яка тут необхідна, я все виконую. Тому що на цей час немає якихось примх чи амбіцій, є лише одна мета – наша перемога», – розповідає Віталій Лівадний.
На величезному складі ХАБу працюють цілими родинами. Яна Паталах-Карая працювала супервайзером на продуктах харчування, сюди потрапила завдяки чоловіку, який тут працював до війни. Вирішила просто допомогти, тепер завідує відділом з побутовою хімією:
«Я тут вже другий тиждень. Хочеться чимось допомогти. Сидіти просто вдома не хочеться, хочеться приносити якусь користь. Я потрапила на гігієну, так тут і лишилася. Навели порядки, тепер сортуємо нові поставки, збираємо заявки. Серед звичайних речей трапляються й цікаві – хтось передає навіть фарбу для волосся, духи, пробники різноманітні косметики. Європейські жінки розуміють, що навіть серед війни жінка лишається жінкою. А діти передають малюнки, ми один лишили собі», – розповідає Яна Паталах-Карая.
Анна Трішина працювала помічницею адвоката й депутата фракції «Європейська Солідарність» в Запорізькій обласній раді Сергія Лишенка. Коли почалися бойові дії вирішила, що з міста не поїде – лишиться тут і буде допомагати чим може. В перші ж дні прийшла до волонтерського центру «Європейська Солідарність» де й допомагає вже місяць:
«Ми спочатку плели сітки – різали тканину, робили самостійно основу. Потім прийшла перша партія допомоги з ліками. Так я почала займатися медициною. Через перекладачі, через спілкування з лікарями. За місяць багато чому навчилася. До цього не знала про існування багатьох препаратів. Тепер знаю, що для чого потрібно, розбираємо допомогу, формуємо заявки. Це не просто буденна робота – це наші кроки до перемоги. Вірю в краще!», – розповідає Анна Трішіна.
