Це суспільство — сарана. І сенс їх існування — лізти вперед незважаючи ні на що, і захоплювати нові території.
Щодня на Вовчанську вони лізуть на штурми маленькими групами по 3-5 осіб. Лізуть по трупах тих, що за декілька годин до них, лізли штурмувати ту саму позицію. Ніякого сенсу, ніякої осмисленості, ніяких успіхів, тільки закидати нас трупами. Це відрізняється від мʼясних штурмів часів маршала Жукова лише тим, що зараз атакують маленькими групами, і мета не захоплення кілометрів, а зайняти одну єдину позицію на декілька квадратних метрів.
Щоденно, методично — накат за накатом, втратили — відкатились, якщо залишилось кому відкатитись. Але з якоюсь божевільною наполегливістю. Індивід втрачає себе, і стає частиною рою, де загибель декількох комах — взагалі не враховується. Ніяк по-іншому я не можу пояснити собі, чому вони лізуть, навіть розуміючи, що ми їх зараз вбʼємо.
Моя філософська освіта заважає мені дивитись на цю буденність очами математика, і просто фіксувати: мінус один, мінус пʼять, мінус сорок. Моя філософська і теологічна освіта штурхає мій мозок спробувати осмислити, навіщо цей умовний Homo erectus («людина прямоходяча», бо назвати їх Homo Sapiens я не можу чисто органічно, адже я не бачу в цьому дійстві розумності) лізе по трупах індивідів зі свого рою на вірну смерть, по руїнах міста схожого на марсіанський пейзаж. Задля чого? Яка мотивація? Що ти розраховуєш за це отримати?
Вони лізуть, щоб забрати і зжерти наші ресурси, щоб собою заселити нашу землю. І якщо на верхівці цього рою намагаються пояснити задля чого вони напали на нас і вбивають нас, то на низовій ланці вони просто хочуть збагатитись, вбиваючи і грабуючи нас.
Цікаву характеристику людської тупості і жадібності дав Пророк Мухаммад (мир йому!): «Судний день не почнеться, поки не розійдеться Євфрат, а на його місці не зʼявиться золота гора. Люди будуть битись одне з одним за це золото, і з кожної сотні загине девʼяносто девʼять. Але кожен з них буде казати собі: Можливо, саме я виживу!»
