«Бачити, як обстрілюють «Азовсталь» і знати, що там були наші діти — дуже важко», – ділиться Валентина. Її син Станіслав – захисник Маріуполя, він перебуває в полоні вже три роки.
Під час боїв за місто з ним не було ніякого зв’язку. Вперше за тривалий час свого сина Валентина побачила на російських каналах, під час виходу з «Азовсталі».
«Його лице було розмите, але я відчувала, що то він», – каже мати.
Згодом жінка по крихтам збирала інформацію про Станіслава – через сюжети на телебаченні, через розповіді військових, яких обміняли. Таким чином вдалося дізнатись, що син був поранений, його перевозили з різних місць утримань.
Зараз Станіслав в Удмуртії, за дві тисячі кілометрів звідси. Валентина щотижня виходить на акції в підтримку полонених – будь то забіг, автопробіг, мітинг або хода.
Жінка не втрачає надії і сподівається, що в наступному списку на обмін вона побачить ім’я свого сина.
З такими ж думками виходять й інші рідні і близькі полонених та зниклих безвісти героїв. В очікуванні ці люди живуть три роки: між 16 і 20 травня 2022 року за наказом командування понад 1400 українських захисників залишили завод «Азовсталь» і потрапили в російський полон.
Серед них – бійці «Азову», 36-ї бригади морської піхоти, 109-ї бригади ТРО, прикордонники та поліцейські.
За три роки вдалося повернути лише 485 з них.
Читайте також: «Я чув, як син кричить у сусідній кімнаті, нас били струмом»: Мешканець Енергодару пережив жорстокі катування у полоні
Більше новин у Телеграм: https://t.me/forpost_zp
