Народний депутат восьмого скликання, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко обговорив ймовірність русифікації України за президентства Володимира Зеленського в інтерв’ю «Українському погляду».
– Минув рік після перемоги Володимира Зеленського на виборах. Одне з побоювань часів виборчих перегонів – висока ймовірність русифікації України, адже майбутній президент був вихований у зросійщеному середовищі, працював на шоу-бізнес країни-агресора і навіть не міг добре розмовляти українською. Що можна сказати про це сьогодні?
– Ми будемо пам’ятати часи постмайданної Верховної Ради та п’ятого Президента, як епоху культурного ренесансу. Драматургія, книговидання та кіномистецтво вперше за багато років вдихнули свіжого повітря.
Я особисто підтримував всі законопроекти, які відроджували українську культуру, пісню та мову, а у частині з них був співавтором. І тому мені особливо боляче дивитися на те, як сучасна влада нівелює всі наші досягнення 2014-2019 років.
Вище керівництво держави і особисто Зеленський бачать загрозу для себе чомусь саме серед патріотичного проукраїнського середовища. При цьому він не бачить загрози з боку Путіна, з боку окупаційних військ, з боку Портнова, Лукаш та Медведчука – людей, які намагаються знищити українську державу.
– Давайте почнемо з мовного питання. Всі чули про заяви Дмитра Разумкова про перегляд мовного закону. Що Ви про це думаєте?
– Я є одним зі співавторів мовного закону і добре пам’ятаю, як важко його було лобіювати та просувати в залі.
Бо 300 років бездержавності, російської імперської, а потім і радянської окупації, численних заборон та системних винищень українства, млявої національної політики з 1991 року зробили свою ганебну справу – виховали комплекс меншовартості серед українців та глибоко вкорінили денаціоналізованих манкуртів серед бізнесових та політичних «еліт» держави.
І саме завдяки принциповій позиції проукраїнської більшості тодішньої Верховної Ради, завдяки наполегливості Миколи Княжицького, Андрія Парубія і особисто Петра Порошенка ми змогли проголосувати мовний закон в цілому. І таким чином виправити помилку та недопрацювання всіх попередніх скликань часів Незалежності. Сторінка була перегорнута, а українська мова нарешті стала захищеною і отримала можливість для вільного розвитку.
Але зараз монобільшість зі «Слуг народу» побачила, що патріотичний український виборець, через їх реваншистську політику, ніколи вже за них не проголосує, а тому вирішили заручитися підтримкою радянсько-проросійської частини населення. І тепер конкуруватимуть з риторикою ОПЗЖ Медведчука на місцевих виборах восени.
– Які ще факти свідчать про реванш проросійської риторики?
– Вже є традицією, що російська інформаційна агресія посилюється, як і деякі захворювання, в травні. Після відзначення важливих для Росії дат, «побєдобєсія» та чергової маніпуляції з трагічними подіями в Одесі, Гордон бере інтерв’ю у відвертих ворогів України – Поклонської та Гіркіна.
Дуже характерною особливістю для цих подій є те, що Зеленський ніяк на них не реагує. Тобто він ігнорує агресію, мовчить, бездіє, а тому підставляє Україну для наступного удару. Бо Кремль розуміє тільки «право сили», замість «сили права», яку сповідують розвинені демократичні суспільства. А Зеленський продовжує «заглядати в очі Путіну» замість того, щоб продемонструвати силу проукраїнської позиції.
Відомий своїми зв’язками з Росією, випускник Вищої школи КГБ депутат Андрій Деркач оприлюднює сфабриковані аудіофрагменти. Мета цих дій зрозуміла – дискредитація України і її штучне втягнення в американську виборчу кампанію. Очікуваний результат провокації – розсварити нашу державу з основним і принциповим союзником. Не дивно, що заява Андрія Деркача рясніє тезисами російської пропаганди про «зовнішнє керування Україною».
Згадаємо справу Шеремета – це чергове свідчення політичних замовлень Зеленського правоохоронній системі, яка тепер припинила боротьбу зі злочинністю, а виконує завдання по переслідуванню опозиції, проукраїнсько налаштованих громадян, ветеранів та волонтерів. Федина, Звіробій, Поярков, Парубій, Порошенко, В’ятрович, генерал Марченко, Дугарь, Стерненко, Кузьменко, Антоненко, автор цих рядків… Цей список не є вичерпаним і ми добре, нажаль, розуміємо, що він буде рости. І це тільки відомі на всю країну прізвища переслідуваних режимом, а скільки ще сотень переслідуваних менш відомих патріотів в містах і селах? А яких осіб Ви згадаєте з табору проросійських політиків та колаборантів, якими займаються правоохоронні органи? Медведчук? Бойко? Може Шарій чи Портнов з Лукаш? Ніхто з них ні ДБР, ні МВС, ні Генпрокуратурі не цікавий!
По «справі Шеремета» продовжують сидіти невинні люди, бо якщо їх випустять, то це означатиме, що керівництво Нацполіції, Генеральної прокуратури, МВС та особисто Зеленський мають зібрати такий саме кагал, як тоді, коли вони публічно призначали винних, та публічно вибачитися. Але навіть якщо вони це зроблять, то не поверне людям пів року їхнього життя, репутацію та завдану моральну шкоду.
Показовим є розвиток подій навколо Національного центру ім. Довженка, який є найбільшим кіноархівом України, з системою клімат-контролю, єдиною в Україні кінокопіювальною лабораторією, музеєм кіно, паперовим кіноархівом, медіатекою та власним видавництвом і здійснює популяризацію, дослідження та поширення національної кіноспадщини в Україні та за кордоном. Цей Центр від початку 2020 року не отримує фінансування! Як наслідок – припинилися виплати заробітної платні, що призведе в подальшому до арешту майна. А минулого тижня в Центрі правоохоронці провели обшуки!
Зеленський не може вибачити українській інтелігенції непідтримки своєї персони. До того ж він не розуміє, що таке культура, бо сам є породженням соціальної деградації. Тому він вирішив спиратися на правоохоронні органи, які тепер штурмують музеї та центри мистецтва.
– То невже Володимир Зеленський і справді вирішив зайняти російський бік?
– Давайте звернемо увагу на промову Зеленського щодо річниці депортації кримських татар. Просто послухаємо, що він каже і спробуємо відповісти на наступні питання суто виходячи з його промови.
Яка сьогодні річниця? Що саме сталося? Чому ЦЕ сталася? Хто в ЦЬОМУ винен? Хто безпосередньо ЦЕ організовував? Хто буде за ЦЕ відповідати?
Невідомо, бо в промові нема цих відповідей! Я кажу спеціально «це», бо прес-служба Зеленського не спромоглася навіть написати слова «депортація» чи «трагедія».
Зі звернення президента зрозуміло, що «щось» відбулося і «чомусь» українці з татарами «колись» повернуться до Криму.
Приблизно так само Зеленський казав про події в будинку профспілок в Одесі у 2014-му.
2 травня в Одесі сталося «щось». Винен «хтось». Треба зробити «щось».
«Просто, щоб перестали гинути люди!» – це так по-зеленськи.
А у випадку з депортацією кримських татар необхідно «просто повернутися в Крим». Все просто і весело. Жодного негативу!
Зеленський й надалі хоче «заглядати в очі Путіну» та боїться навіть подумати, а не те, щоб заявити публічно правду про винуватців трагедії киримли, чи назвати винних в одеській трагедії громадян Росії та Молдови.
Я змусив себе подивитися прес-конференцію Зеленського. Слухати людину, яка плутає слова, демонструє повне нерозуміння власних повноважень, незнання законів, відверто важко. Особливо важко усвідомлювати, що ця неосвічена людина, яка поводить себе наче загнаний у кут хлопчик, що накоїв шкоди, є очільником воюючої держави.
Під час гострих питань мова Зеленського перетворювалася на якийсь салат, коли він по декілька разів повторював слово «відповідальність», казав речення, які суперечили одне одному.
Він так і не зміг відповісти на питання чи є російські війська на Донбасі. Заявив, що повернув українців з Донбасу в Україну. Не з полону, а наче з іншої держави. Не зміг по суті відповісти щодо повернення Криму.
Під час питання про кумівство та Авакова знову почав казати щось про «відповідальну відповідальність». В одному реченні він заявив дослівно наступне: «Моя відповідальність – щоб ми знайшли вбивць Шеремета, але це не моя відповідальність».
– Що нам, громадянам України, необхідно робити в цій ситуації саме з культурою? Як її підтримати та уберегти від дії «95 кварталу»?
– Понад 10 років тому, коли ми вперше в Запоріжжі організовували «Марш Вишиванок», то цей захід сприймався навіть не як опозиційний, а як ворожий до тих норм, що панували тоді у моєму рідному місті.
Інакше як бандерівцями нас не називали, але ми цього і не заперечували.
Але коли мене обрали депутатам я згадую, як майже всі депутати Верховної Ради прийшли на сесію в вишиванках. Це була певна культурна революція. Цю моду почали повторювати чиновники на місцях, а управління освіти різних рівнів рекомендували відзначати цю дату у школах та дитячих садках.
Але навіть після того, як до влади повернулися проросійські політики та політики з денаціоналізованого болота, це свято залишається суто народним.
Вишиванки одягають чиновники, політики, діти, лікарі, вчителі, айтішники та військовослужбовці.
Ми у двохтисячних робили те, що треба було зробити у 90-х. Те саме було б і з мовою та іншими кластерами нашої культури.
Ми ж десятиліттями втрачали час, який намагались наздогнати у 2014-2019.
Але навіть Зеленському, не українцю за духом, все ж довелося цього року одягнути вишиту сорочку. І хоч це і виглядало нещиро і цинічно, але краще нехай вже нещиро він носить нашу вишиванку, ніж вдягає косоворотку на догоду Кремлю.
Бо політики та влада – це змінні величини, а Україна має бути константою.
Над цим і працюємо.
