Адмірал запасу ВМС ВСУ, колишній заступник міністра оборони України Ігорь Кабаненко зазначив, що ситуація з російським судном «Норд» може бути спланованою провокацією з боку Росії. А все заради розгортання військово-морського угруповання РФ в Азовському морі, повідомляє УНІАН.
Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що 26 березня в частині українських вод Азовського моря затримали риболовецьке судно-порушник «Норд» під прапором РФ. На борту знаходився екіпаж з 10 осіб, у яких були так звані російські паспорти, видані у місті Керч. Тоді ж воно було відконвойоване в порт Бердянська для проведення перевірочних та процесуальних дій.
За кілька днів, російське МЗС прокоментувало затримання судна в Запорізькій області і назвало це «черговою провокаційною витівкою української влади». Окрім того, офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова порівняла українських прикордонників з сомалійськими піратами. Пізніше РИА Новости, посилаючись на джерело у силових структурах анексованого Росією Криму, повідомило, що командування Чорноморського флоту Росії, в тому числі морська авіація, готове «забезпечити безпеку судноплавства в північно-східній частині Чорного моря та акваторії Азовського моря» після цього інциденту.
Аби розібратися у ситуації та з’ясувати, хто ж у цій історії насправді поводиться як пірат, УНІАН звернувся до адмірала запасу ВМС ВСУ, колишнього заступника міністра оборони України Ігоря Кабаненка.
Ігоре Васильовичу, що ви думаєте про цей випадок? Чи мали право українські прикордонники затримувати російське судно в водах Азовського моря?
Насправді, не багато людей розуміють глибинну суть цього інциденту. І, на жаль, стратегічні комунікації з боку влади відстають від динаміки подій… Спробуємо пояснити, як то кажуть, «на пальцях». Російські звинувачення і погрози базуються на праві свободи судноплавства у міжнародних водах, яке закріплено Конвенцією ООН із морського права, тобто нібито судно «Норд» із кримською припискою мало усі підстави для перебування у водах Азовського моря поза межами 12-мильної зони територіальних вод України. Таке право (свободи судноплавства, — УНІАН) дійсно є, але тут зовсім інша історія. Судно «Норд» грубо порушило законодавство України, коли пройшло «перереєстрацію» на тимчасово окупованій території, яка не визнається законодавством України, і нелегітимно перетнуло державний кордон України в Криму (тобто без прикордонного контролю України). За це передбачена кримінальна відповідальність, і Україна мала усі підстави для затримання вказаного судна, а також накладення на нього арешту за рішенням українського суду. Є й інший аспект. Судно «Норд» під прапором Російської Федерації займалося виловом риби у виключній морській економічній зоні (ВМЕЗ) України, що є грубим порушенням ст. 56 Конвенції ООН з морського права, яка ратифікована РФ.
Скептики можуть заперечувати це, адже анексія Криму не визнана світовим співтовариством, і ВМЕЗ в Азовському морі між Україною та Росією не лімітована через багаторічне блокування Кремлем цього питання. Але судно затримано в 15 милях від нашого узбережжя під прапором іншої країни без будь-яких українських документів на вилов риби, ніяк не в районі можливої серединної лінії розмежування ВМЕЗ між двома країнами. Це — питання міжнародного розгляду, і, думаю, по цьому питанню Міжнародний трибунал ООН з морського права буде на стороні України.
Тобто насправді в цій історії «піратом» є зовсім не Україна?
Росія з 2014 року активно просувається морем в бік України. Це просування, як і вся діяльність проти України, має «гібридний» характер, тобто більшість подій відбувається в повзучо-прихованому форматі з використанням сюрприз-фактору. Використовуються підміна та перекручування фактів, напівправда і неправда. Офіційна реакція з півночі на подію з «Нордом» не відрізняється від звичної тактики дій Кремля — розгортається силова гра «за свободу судноплавства», але замовчуються принципові порушення, які є первинними щодо зазначеного. В інформаційній війні тлумачення завжди має значення, і, слід визнати, що Росія досить вправно використовує цей чинник на свою користь. Насправді, піратство — це нелегітимні дії Росії в Чорному та Азовському морях, бо Росія захопила Крим, захопила майно «Чорноморнафтогазу», захопила українські морські газові родовища, будує Керченський міст — клапан тиску на Україну. А з боку України це — реакція на конкретне порушення національного і міжнародного законодавства, яке до піратства не має жодного стосунку.
Навіщо Росії розкручувати цю історію? Для чого Москва може використати цю ситуацію? Адже звинувачення про те, що Україна «уподібнилася сомалійським піратам» пролунали вже на рівні російського МЗС…
Ситуація з «Нордом» може бути спланованою провокацією з боку Росії для «легітимізації» розгортання військово-морського угруповання РФ в Азовському морі та подальших дій. Зазначене вписується у «гібридні» аспекти витіснення України з моря (окупація морських родовищ України, будівництво Керченського мосту, створення A2/AD зон та ін.). Водночас постає потреба в адекватних діях із боку України, насамперед щодо стримування Кремля від ескалації кризи на морі, бо перемагають стратегії, а ніяк не тактичні дії. Стратегія передбачає низку різноманітних дій, поєднаних єдиним замислом і планом. Чи є така стратегія у України — покаже час.
Вже йдеться про те, що командування Чорноморського флоту РФ, морська авіація «готові забезпечувати безпеку в регіоні»… Чим для нас небезпечні ці заяви?
Згоден із колишнім Верховним Главкомом ОЗС НАТО в Європі адміралом Джеймсом Ставрідісом про те, що м’яка сила (дипломатія) без жорсткої сили (військових потужностей) — взагалі не сила. Це, в першу чергу, стосується моря. За часів «Холодної війни» на морі було жорстке протистояння. Були певні «червоні лінії», поблизу з якими було досить інтенсивне «тертя» мілітарних сил сторін. Але, сторони не переходили ці лінії, бо їх охороняли абсолютно конкретні кораблі, підводні човни, літаки — формула, заснована на паритеті сил, спрацьовувала.
Де зараз ці морські «червоні лінії» України, хто забезпечує їхню охорону та оборону? Це серйозне і ніяк не риторичне питання. І воно, як і багато інших щодо захисту національних інтересів України на морі, повинно стати предметом розгляду і рішень РНБО України. Другий абзац статті 17 Конституції України не дозволяє двоякого тлумачення: «Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України». Але для оборони і захисту на морі Військово-Морські Сили Збройних Сил України повинні бути наділені конкретними завданнями і мати для цього відповідні спроможності — ресурсні, людські, технічні та технологічні, організаційні…
Який розвиток може отримати ця ситуація?
Сценарії можуть бути різними: від незаконних досмотрових операцій на борту українських суден під виглядом «боротьби з піратством і морським тероризмом» та їхнього захоплення до морських ембаргових дій в окремих морських районах (зонах) і блокування проходу Керченською протокою суден, які прямують в порти українського Приазов’я.
Досвід переконливо свідчить, що найкращий запобіжник від подібних дій — адекватна військово-морська присутність у важливих районах виключної морської економічної зони держави. Для цього потрібні відповідні військово-морські потужності — настає момент істини відносно того, що зроблено за ці чотири роки і робиться для захисту інтересів України на морі. Важко зрозуміти логіку влади в цьому питанні. Гасла на кшталт «так, ми втратили в Криму 70% нашого флоту, і у нас нічого нема» сьогодні не сприймаються, бо закон чітко визначає, хто і за що відповідає. А часу для створення мінімально необхідних Україні для адекватного реагування на обох морях військово-морських спроможностей було достатньо.
Читайте також: В Запорожье обнаружили еще одно российское судно — фото
