Після підписання умов так званої «Формули Штайнмайєра», та частина українців, що стоїть на сторожі державницьких інтересів країни, висловила протест та назвала крок — зрадою України та її капітуляцією. Люди знову почали виходити на Майдани протестувати та висувати вимоги центральній владі. Якщо порівняти перші протести проти Януковича в 2013 році, то сьогодні на вулиці виходить значно більше людей.
Чи далеко нам до подій 2014 року? Виконання яких умов задовольнить суспільство? Що може трапитися з Україною, якщо центральна влада не вважатиме за потрібне рахуватися з думкою громадянського суспільства? Про це та інше, журналісти Форпост поспілкувалися з офіцером запасу Валерієм Прозапасом.
Враховуючи останні події з боку української влади та з боку суспільства, як можна назвати те, що зараз відбувається в Україні?
Відбувається демонтаж української державності. Іншими словами — продовжується комплексна програма, яку написала для України РФ ще задовго до подій 2014 року. Ми ж розуміємо, анексія Криму та і загалом — гібридна війна, була в планах Путіна ще до того, як Янукович призупинив процес євроінтеграції. А з 2014 року росіяни припинили вдавати з себе дружній братський народ і включили проти України всі свої потужні засоби: дипломатичні, економічні, військові, для того, щоб українська держава перестала існувати. Як бачимо, Харківські угоди 2010 року, великий договір 1999 року про дружбу, Бедапештський меморандум, який у тому числі підписала РФ, були просто пшиком. Насправді, як тільки українці проявили своє прагнення бути дійсно самостійними, долучитися до цивілізовано світу, інтегруватися як самостійна держава із своїми незалежними військовими структурами, а при цьому ще й мати свою ідентичність: мову та віру, одразу отримали гібридну війну.
На жаль, ми досі перебуваємо в стані гібридної війни і з боку Росії вона, останнім часом проводиться успішно, навіть не зважаючи на те, що буквально кілька місяців тому стратегічні переваги були на нашому боці. Усі потужні країни, військові, економічні та політичні блоки підтримували прагнення інтеграції до себе української держави. Зараз все це зупинилося, а багато в чому взагалі зробили кроки назад. Небезпека демонтажу, про який я казав спочатку, базується не тільки на бажанні Росії знищити Україну, а й на специфіці українського народу. Він настільки довго був під чарами «російського братства», що вже не спроможний оцінювати реальні ризики. Люди обирають не державників, а фокусників і очікують швидких змін. З дня виборів минуло більше, ніж півроку, ми маємо вже бачити — реальність абсолютно інша, ніж в серіалі «Слуга народу». Прагнення РФ накладене на дезорієнтоване суспільство ставлять під загрозу всі досягнення, які нам вдалося здобу з 2014 року і взагалі, ставлять під загрозу перспективи України як держави в принципі.
Багато поважних і досвідчених людей, особливо бійців з великим досвідом, сьогодні критикують дії Зеленського у відносинах з Росією та загалом — ставленні до державницьких інтересів. Як гадаєте, в президента є прямий умисел на демонтаж країни, чи можливо це відсутність досвіду, що не дає йому можливості оцінити ситуацію належним чином?
Я схиляюся до другого варіанту. Думаю він став заручником власного образу з серіалу, втім, як і його виборець. Образ Зеленського полягає в тому, що зі змахом палички йому вдається абсолютно все: розстріляти Парламент, посадити корупціонерів, знайти в себе під столом кнопку, на яку можна натиснути і закінчити війну, або поставити її на паузу. І сам Зеленський і його виборець досі не вийшли з цього одразу, він не прогресує. З чого почав півроку тому, з тим і продовжує. Глобального розуміння ситуації не було і досі немає. Його кроки мабуть дали б позитивний результат, але десь у віртуальній реальності. Справді, чого б не відвести війська? Чого б у бесіді з ворогом не піти на поступки і не очікувати від нього того ж? Але реальність інша — наш ворог, це найлукавіша структура в світ, що розташувалася на одній шостій території планети. В нього довга та успішна історія існування як імперії та принцип нехтування людськими життями. Тут навіть не йде мова про якусь демократію, там навіть про людяність не йдеться. Ті прийоми, які Зеленський хоче застосувати, з Путіним не спрацюють, знаю на 200%.
Друга помилка Зеленського — він сам собі поставив дуже короткий дедлайн, тобто він все хоче робити швидко. Процеси державотворення не можуть бути швидкими. «Разрулити питання війни», як він каже, за рік не вийде, ні в кого не вийде. Зеленський сам себе обмежує в часі, він не каже правди і не хоче діяти стратегічно. Натомість, в Путіна є 5 років, десять, двадцять, він нікуди не квапиться, бо всі розуміють, коли його не стане, то прийде хтось інший і робитиме рівно те саме. Іншого виходу, як навчитися діяти під тиском і вчитися протистояти викликам, маючи такого сусіда, в нас просто немає.
Зеленський — не ворог, принаймні не відкритий ворог. Він просто вважає, що примітивними засобами можна робити великі справи.
Деякі лідери європейських країн підтримали дії української влади в підписанні умов «Формули Штаймайєра», до цього вони повністю підтримували дії Порошенка. Чи не означає це, що європейці хочуть дати можливість Путіну піти з України по-тихому?
Останні дії Кремля говорять про те, що піти під видом перемоги Путіна не влаштовує, він хоче реальної перемоги і демонтажу України. В тому документі, що підписав Кучма закладена бомба повільної дії, звучить вона так — «особливий статус на постійній основі». Тобто, ми фактично отримаємо федеральний устрій. Згадайте, в 1991 році ми дозволили Криму отримати статус автономності. Росіяни спокійно очікували 23 роки, далі півострів анексували. Якщо подібні статуси отримає Донбас, його чекає така ж доля, скажу більше — згодом це питання піднімуть в Харкові, Одесі, Запоріжжі, в Ужгороді чи на Буковині. Росія так працює вже багато століть, особливо застосовує такий підхід до України. Якщо цьому не протистояти, то держава просто перестане існувати.
Що стосується лідерів європейських країн, ми ж розуміємо, в них також обмежені виборчі цикли, вони також зараз заробляють бонуси перед своїм виборцем і хочуть показати, як вправно все зробили. Вони зараз хочуть показати свої тимчасові перемоги, а те, що через 5 років України може не бути їх не хвилює. Про це маємо думати ми самі і нарешті припинити уповати на чийсь захист. Україна потрібна лише українцям і це нормально!
Які поступки має зробити президент, щоб не розгорнувся повномасштабний майдан?
Якщо говорити про домовленості української та російської сторін, то нас може влаштувати лише одне — повернення під контроль українських кордонів, повне виведення та роззброєння військ окупантів. Тільки тоді Зеленський може пропонувати будь-які рішення, лише так буде чесно і правильно. Без російської армії життєздатність тих військових частин, що сформували на Донбасі була практично нульовою вже навесні 2014 року. Тому Путін був змушений ввести російські підрозділи. В цьому ще давно зізнався Гіркін, з 6 мільйонного населення вони змогли сформувати лише 20 тисячне військо.
Пригадуєте, Порошенко казав — за два тижні (умовно) війна закінчиться. З тими силами що були в сепаратистів і з тенденцією нашого наступу та звільнення територій від окупантів, вона б до осені точно закінчилася. Але, тоді Путін ввів свою армію і процес став аж надто складним.
Що влаштує суспільство? Жодного відведення військ!Жодних змін у цій частині до Конституції! Жодного особливого статусу на постійній основі!
Росіяни вимагають, щоб підписані Кучмою умови провели через Конституцію України. А що заважає моно більшості у Верховній Раді це зробити? Якщо українська влада на це піде, от тоді буде реальна зрада, це буде те саме, що зробив свого часу Янукович. Він теж розпочав з поступових дій, люди попереджали, протестували аж до того часу, коли точка кипіння була досягнута. Тоді українці все одно «проспали» багато важливих кроків, а тому єдиним варіантом було їхати на майдан до Києва і вимагати відставки.
На щастя, ми цей урок добре затямили. Зараз ситуація інша, багато людей отримали національну ідентичність. Лише 3 місяці пройшло з того часу, як нова влада приступила до роботи, а її вже попереджає вулиця. Іншого засобу в нас зараз немає.
Це дає результат, чи влада ігнорує попередження?
Результат є, вже декілька міських та обласних рад офіційно виступили проти «Формули Штайнмайєра».
Юридично це має якесь значення?
Звичайно, це ж офіційна позиція громади, яку демонструють через орган місцевого самоврядування. «Відмахнутися» від цієї позиції не так просто. Влада реагує, наприклад відправила по областях свої делегації, щоб спілкувалися та відповіли на запитання. Втім, те що я бачив на прикладі Волині та Івано-Франківська, аргументів адекватних в делегації немає. Зеленський говорить про те, що ми зобов’язані робити, але ж народ більше цікавить інше — що Росія дасть взамін. Погодитеся, ніде не прописано, які зобов’язання бере на себе інша сторона. Не прописано і навіть не сказано українською владою усно. Натомість, з російських телеканалів ми дізнаємося, що РФ нічого не гарантує, а ватажки Л-ДНР заявляють, що не віддадуть кордон, не відведуть війська, а процес та час проведення виборів узгоджувати з українською стороною навіть не планують, не кажучи вже про інше. Фактичного предмету договору немає.
Уявіть, якщо б ми запропонували Росії віддати в юрисдикцію України Крим, провести деокупацію, обмінятися на 100% усіма затриманими за політичними мотивами, що б Росія захотіла взамін? ЇЇ влаштує лише одне — щоб держава Україна припинила своє існування. Іншими словами — припинити євроінтеграцію, прибрати з Конституцію пункт інтеграції в НАТО, зупинити дію закону про українську мову, дати розширені права російській мові, федералізуватися. І тут все — глухий кут.
Чи зреагує центральна влада на позицію народу? Я думаю зреагує, вона вже демонструє, що все бачить і чує, але чи зробить правильні висновки, тут є сумніви. Якщо не дослухається, вкотре наткнемося на «розвод» Путіна, а там вже тільки Господь Бог знає, що буде далі.
На скільки часу вистачить терпіння народу, де та точка невідворотності потужного майдану?
У тому то й річ, це може статися дуже швидко і дуже потужно. Але з державницької точки зору, цього допускати не можна. Це не протест заради протесту і люди це розуміють. Ситуацією одразу скористаються провокатори, які захочуть тут крові. Хаос і руїна тільки на користь ворогам.
Наше завдання — продержавницькими силами спробувати вплинути та довести центральній владі нелогічність її дій та показати небезпеку, на яку вона наражає Україну. Але, я не виключаю, що може дійти і до повномасштабного майдану.
В Україні цілеспрямовано дискредитують українське військо, хто це робить і навіщо?
Процес розпочався 5 років тому, ще навесні 2014 року. Одним з найбільш головних елементів сильної нації є сильне військо, на жаль в Росії це розуміють краще, ніж у нас. Росія почала дискредитацію, а в Україні її продовжують. Дискредитація відбувається за допомогою розповсюдження різних фейків, щоб вибити когось з політичної арени, підставляють армію. Політичні війни є насправді брудними, але підставляти військо — це остання справа.
Згадайте, не так давно в ДБР заявили про браковані бронежилети, розігнали це круто в інформаційному просторі, зробили видимість роботи, а підтвердження цьому фактично не знайшли. Якщо так круто розігнали інформацію про те, що була «зрада», то будьте добрі повідомте суспільству, якими є висновки розслідування. Але ні, такої мети немає, вона інша — підняти шум і кинути тінь на ряд осіб, у тому числі на армію. Після такого Роман Труба повинен подати у відставку і з соромом піти. А він продовжує, наче цього і не було.
Наостанок запитаю, чому попередня влада відмовлялася вести переговори і йти на поступки Росії?
Порошенко добре розуміє чого треба ворогу, тож знаючи позицію Кремля, немає про що говорити. Як президент з державницькою позицією може вести переговори, розуміючи, що Росію задовольнить лише знищення України? До того ж, все що Росія пообіцяє сміливо можна множити на нуль.
