Сьогодні, 1 вересня, у Запоріжжі на майдані Поляка відбулась чергова акція на підтримку полонених захисників Маріуполя. До заходу “Не мовчи! Полон вбиває!”долучилося кілька десятків людей.
Долучились до акції не лише запоріжці. Тут були зокрема і родини маріупольців. Один з них — це брат військовополоненого азовця з Маріуполя.
«Мій син в колонії вже 3-й рік. З 29 березня 2022 року. Він виходив з заводу Ілліча… Вони їли гнилу картоплю, вдягаючи з померлих своїх побратимів броніки і чекаючи на звернення свого командира, який обіцяв їх звільнити. Він виїжджав 23-го березня вже в облозі…
У мого сина вже 7-ма колонія: він пройшов, Мангуш, Докучаєвськ, Оленівку (з якої його вивезли за 3 дні до теракту) потім був Суходільськ, Горлівка. І на сьогодні він в 33-й колонії.
Умови наразі трошки поліпшились тому, що він працює на кухні там. Але я його чекаю дома. Це вже його третій день народження там. У нього 5 квітня був день народження і йому тоді подарували ДНРівці стакан цукру! У мене у дитини 2 метри та 3 см. зріст. Звісно що він хоче солодкого та йому потрібна глюкоза.
І тією глюкозою він поділився зі своїми побратимами. А ще там дали дві буханки хліба на 40 чоловік.
Я це казала по всім інстанціям! Бо у мого сина є серцева недостатність і проблеми зі здоров’ям», розповіла пані Світлана, мама військовополоненого.
«Останній раз я спілкувався з братом, коли він був ще в Азовсталі. Він казав що буде триматись, а мені радив виїжджати з міста. Я, коли виїхав на початку травня, вивіз маму. А він тоді потрапив у почесний полон і потім я взагалі його не чув. Зв’язок урвався»
Акції на підтримку військовополонених в місті проводять кожні вихідні з травня, розповідає організаторка Стелла Орел.
«В нас надія ще одна з’явилась, щоб наших хлопців обміняли на полонених строковиків з Курщини. Надія має бути завжди. В мене дуже багато знайомих, які перебувають в полоні вже третій рік.
Сюди на акцію приходять небайдужі люди, навіть ті у кого нещодавно близькі повернулись з полону».
Одна з таких Олена, мама одного з нещодавно обміняних наших захисників. Він був у бригаді 3029.
«Я буду ходити на такі мітинги, поки не обміняють усіх. Бо я знаю як їм там важко. Вони всі мають бути тут. Мій син розповідав, що дивився всі наші акції.
І їх це надихає, що за них йде боротьба і вони не забуті»
Славко Твердохліб, фото автора
