В аналітиці для «Українського погляду» народний депутат восьмого скликання, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко пояснює, чому нинішня влада все більше стає випадковим непорозумінням на фоні зростаючого національного відродження українців.
Ціна Незалежності
29 років Незалежності України – це великий термін для однієї людини та вкрай мізерний для існування цілої української нації.
Та можна з упевненістю сказати, що цей час – один з найкращих за всю нашу історію. Так, триває війна з російським агресором, але ми не втратили свободу, можемо жити у власній країні та боронити її. Так, культурний та інформаційний простір досі знаходяться багато в чому в рядянсько-російській парадигмі, але українську мову, національну культуру ніхто вже не забороняє і не утискає. І ми шануємо борців за Незалежність – справжніх українських Героїв, а наші діти вчать в школі правдиву історію. І, як співається у відомій пісні Тараса Чубая, – восени ми розбіжимося по містам, які ще досі русифіковані, але вже декомунізовані.
Так, існують великі економічні проблеми в державі, але у кожного є що їсти, а вирощений українцями хліб не забирають насильницьким шляхом, прирікаючи на голодну смерть.
Так, у владних кабінетах засіли денаціоналізовані манкурти та блазні, але за цей час встигло вирости нове покоління Незалежності та сформуватися нова українська національна еліта. І заходи 24 серпня в Києві чітко показали цю принципову ціннісну різницю між сьогоднішньою владою в державі та відродженою Нацією. Бо між цими провладними Могилевськими, Потапами, Сердючками з її зайчиком та Поляковими з її «шльопками» з одного боку та українськими ветеранами війни, волонтерами, національними політичними діячами з іншого стоїть потужна ідеологічна стіна.
А масова реакція людей на такі різні за своїми сенсами заходами чітко показала на чиєму боці правда і народна підтримка. Бо нехай сьогоднішня влада блюзнірська і нікчемна, нехай вона сьогодні взагалі не відчуває запитів суспільства та не розуміє викликів – ця влада вкрай тимчасова.
А Україна буде жити! І українці будуть панувати на своїй землі! І на День Незалежності ми всі отримали чергове цьому підтвердження.
На відміну від багатьох інших країн зі схожою долею, ми не «скотилися» в авторитаризм чи божевільну автократію. У злагоді, любові та боротьбі ми будуємо свою державу – з власними помилками, але й з власними здобутками. Наприклад, сусідній Білорусі ще доведеться проходити ті етапи дорослішання, які пройшла Україна. А рано чи пізно «імперія зла» опиниться на смітнику історії. Це все попереду, але великий шлях починається з одного маленького кроку, який треба не побоятися зробити. І цей перший крок наразі робить сусідня країна, яка в перспективі точно може стати нашим союзником, прокидаючись від багаторічного сну «стабільного авторитаризму».
Зараз з усіх кутків чутно здивування від людей, які знаходилися в омані російської пропаганди. Вони не розуміють, чому і для чого виходять люди на вулиці у Білорусі? А ще багато пишуть: «Вас обдурять! Буде як в Україні».
Я знайшов відповідь на їх репліки. Питання зовсім не в тому, що після Революції не здійсняться одразу мрії кожного. Питання полягає в тому, що народ таким чином зберігає право і можливість обирати зовсім інших представників. І обирати їх мирним правовим шляхом. В цьому і є суть конституювання влади народом – тільки так народ стає суб’єктом влади, стає державотворчою нацією, а не безликою юрбою.
На Майдані український народ домігся можливості міняти владу мирним шляхом. І саме тому постмайданівська влада у 2019 році забезпечила можливість проведення прозорих демократичних виборів, визнала їх результати та публічно пішла в опозицію. Так само було і після Революції 2004 року. В інших випадках можливість демократичного обрання та конституційну суб’єктивність народу в Україні доводилося б знову виборювати жертвами та кров’ю. Але те, що відрізняє Білорусь від України – це більш тривалий шлях власного національного усвідомлення. Бо революційні події відбуваються там зараз в ракурсі класів, а не нації. Наче це 80-ті роки минулого століття. На авансцену останні тижні виходять робітничий клас, інтелігенція та армія. Відсутні геополітичні вимоги щодо розбудови незалежної Білорусі – руху на Схід в Кремль чи на Захід в Європу? Відсутні й національні вимоги – я не чув, щоб хтось масово і системно ставив питання відродження білоруської мови чи культурної ідентичності. Це ще все у них попереду, але я бажаю білорусам пройти цей шлях швидше за нас та меншою кров’ю. А українцям, які продовжують вірити у «стабільного Бацьку Лукашенка» я хочу нагадати, що найкращий та найнатуральніший білоруський пломбір виробляється в Україні, в українському місті Дніпро. Тому цінуйте те, що маєте. Але наразі жодні чесні результати «виборів» в Білорусі встановити неможливо. А тому політична криза та масові протести будуть тільки поглиблюватись. І треба шукати вихід. Він є тільки один – оголошення нових президентських та парламентських виборів. Але ж і ми, і самі білоруси чудово розуміємо, що за влади Лукашенка забезпечити демократичність виборчого процесу є неможливим без об’єктивних та незалежних спостерігачів. І це означає, що для забезпечення прозорого волевиявлення білорусів та захисту цього волевиявлення необхідна міжнародна участь. Бо скільки б білоруси не намагалися протиставити власний протест українським Майданам (роки багаторічного впливу різних Скабєєвих з РосТВ на мізки безслідно не проходять), кому, як не українцям, чудово зрозумілі процеси, що відбуваються в сусідній державі. На жаль, ризик появи нової «чорної діри» на нашому кордоні дуже великий – російський агресор чекає нагоди створити нову точку дестабілізації. А саме тому нам сидіти, склавши руки, не можна, бо просто небезпечно. І допоки прес-служба Зеленського генерує, наче нейромережа, незрозумілі тексти, необхідно здійснювати конкретні кроки, які повинні сприяти вирішенню політичного конфлікту у сусідній державі.
Українська влада у контакті із партнерами по Люблінському трикутнику повинна призначити Спеціального представника щодо Білорусі, який має активно сприяти врегулюванню ситуації та підтвердити стратегічну роль нашої держави в регіоні. Також необхідно організувати контакти представників ЄС із МЗС Білорусі для з’ясування та розв’язання проблемних питань, пов’язаних із політичною кризою у Білорусі. Нагадую, що довжина кордону з Білоруссю понад тисячу кілометрів і наявні там російські бази – очевидна загроза для нашої держави. Але Банкова системно мовчить або вкрай мляво реагує на події. Бо рожева мрія Зеленського – мати власну недорадянську державу, про яку він слухав казки у школі Кривого Рогу. Таку собі обгортку від Радянського Союзу, зі смачним (бо вибору нема) морозивом, ковбасою за 2.20 (при зарплаті у 120 р.) та безмежною любов’ю до вождів. І через брак освіти чи небажання власного розвитку він не розуміє, що під обгорткою такої системи приховані мільйонні жертви та скалічені життя. Бо йому подобається Лукашенко і він навіть намагався на початку президентства скопіювати його риси. Він демонстративно зустрічався з прем’єр-міністром та на камеру сварив його, виганяв представників місцевого самоврядування у Борисполі, обіцяючи передзвонити Баканову про «розбійника». А потім Зеленський почав копіювати найгірші практики північного сусіда – переслідування опозиції, представників ветеранського та волонтерського руху. Зеленський скоротив фінансування медицини, але збільшив витрати на правоохоронні органи. Дійшло навіть до того, що з державного фонду боротьби з коронавірусом фінансувалися поліція, прикордонна служба, ремонти доріг, але жодна гривня не була використана на придбання апаратів штучної вентиляції легень.
Так само у 90-ті починав Лукашенко – створював радянську обгортку за допомогою міліції, знищував опозицію та вільну журналістику.
Єдине, в чому прорахувався Зеленський – українці не будуть терпіти. І як би він не копіював Путіна, Лукашенка чи навіть Мао Цзедуна, він все одно буде лише смішною їх пародією. І громадські заходи до Дня Незалежності в Києві та по всій Україні чітко це показали – нинішня влада все більше стає випадковим непорозумінням на фоні зростаючого національного відродження українців.
Ігор Артюшенко
