Чоловік Тетяни Бровченко зараз знаходиться у Греції. Капітана Дениса Бровченко, його помічника Максима та дівчину Марію засудили на 180 років.
Як раніше повідомляв Форпост, українців звинувачуютю в організації перевезення сирійських біженців. Їх найняли на яхту для перевезення 8 турецьких туристів Егейським морем. Проте на місці зустрічі озброєні люди завантажили на судно 67 пакистанських біженців і наказали везти їх до Італії. Яхту переслідувала турецька берегова охорона, а арештувала – вже грецька.
Дружина Дениса Бровченка Тетяна розповіла в інтерв’ю ТСН.ua, як він знайшов таку небезпечну роботу, та про те, як змінилося життя її родини після цієї події. Жінка зазначає, що її чоловік не знав про те, що його та інших членів екіпажу найняли для перевезення нелегалів.
— Чому Денис наважився на таку роботу? Чим він раніше займався?
— До цього в нього був бізнес. У нього були черешневі сади, він поставляв їх в Росію. А коли Росія закрила кордони, то цей бізнес розвалився. Він пробував різне, намагався займатися і фруктами, й овочами. Але не пішло і вирішив поїхати до Туреччини працювати. Возити туристів.
— Він раніше працював на суднах?
— Працював, але це було давно. Це були торгові судна, вони возили якісь вантажі на великих кораблях. Він був помічником капітана. Потім він закінчив курси яхтсменів.
— В Україні він не знайшов роботу на судні? Чи просто не шукав тут?
— Ні, в Україні він не шукав, тому що і зарплати не ті…
— Зарплата, яку Денису пропонували у Туреччині, вона була значно вища за схожі пропозиції на ринку?
— Він не посвячував мене в усі справи щодо грошей. Він казав: «Таня, навіщо тобі нервувати і все це знати». Тому що знову ж, таки кредитори, які тут, будуть і мене діставати. Прямих погроз не було, але іноді була така обстановка, що я боялася вийти погуляти з дітьми, боялась, що можуть вкрасти когось із дітей.
— Я так розумію, що борги – одна з основних причин, чому він поїхав?
— Звичайно. Він хотів віддати борги.
— У вас не було якихось підозр, сумнівів, що там в Туреччині якась нечиста справа і його можуть втягнути у щось незаконне?
— Ні, зовсім не було таких думок. Йому пояснили: возити туристів. Це розповсюджено у Туреччині. Багато хто так возить людей, особливо у кого є свої катери чи яхти. Жодних натяків на нелегальний бізнес не було.
— А з ким він контактував з приводу роботи?
— Якийсь Рамі. Він познайомився з ним на набережній у Туреччині. Потім вони з ним зустрічалися в Стамбулі, обговорювали всі нюанси. Все це було легально, як він розповідав.
— А чи ви уточнювали тоді щодо контракту, якихось гарантій, трудового договору?
— Я таких нюансів не знаю. Денис казав: «Все нормально, все добре. Не нервуй. Я зараз зароблю, повернуся, віддам борги і будемо далі жити». Він знав, що я з дітьми, і не хотів мене особливо посвячувати у деталі.
— А де він жив у Туреччині? Він довго там був?
— Якось все це швидко вийшло. Він недовго там жив. Він приїхав і буквально… Я так і не зрозуміла, як відбулося це знайомство з турком. Здається, що він сам підійшов до Дениса і запропонував йому роботу.
— Чи не було у нього думок, що робота може бути незаконною?
— Він мені такого не казав. Я думаю, що він не став би ризикувати своєю свободою і родиною, враховуючи, що у людини троє дітей.
— Як розповідав брат, Денис полетів до Туреччини ще взимку, а у перший рейс вийшов лише у травні. Якщо це відповідає дійсності, то чому так багато часу пройшло до рейсу?
— Ні, у травні його вже арештували.
— Тобто до цього він декілька рейсів вже зробив?
— Він возив людей, але не далеко, Туреччиною. А вже той рейс, під час якого його арештували, стався 30 квітня.
— А до цього у нього була там інша робота?
— Ну, це була непостійна робота – час від часу. Він намагався знайти якусь постійну, щоб це був стабільний заробіток, який би привів до того, щоб заробити суму, щоб віддати борги. До того, як він возив туристів, вони ще возили в Туреччину фрукти й овочі – з України чи Росії. Але це вийшло неприбутковим – то ящики не такі, то помідори зіпсувалися.
— А з цим чоловіком, який його найняв і підставив, Денис до того працював?
— Ні, це було вперше.
— А до того він займався перевезенням вантажів?
— Так, фруктами, овочами. А до того кілька разів він їздив на човні, але це або якісь знайомі пропонували, або що. Я ж кажу, це був нестабільний заробіток. Вийти в море, проїхатися…
— Де він жив?
— Він знімав однокімнатну квартиру на околиці Мармариса, на яку вистачало грошей. На життя не дуже вистачало, постійно позичав у друзів, у родичів.
— З ним були ще двоє українців. Ви знаєте їх?
— Так. Це Максим, молодий хлопець і Маша. Максим поїхав йому допомагати, помічником капітана. А щодо Маші не знаю, може, вона була дівчиною Максима. Я про неї дізналася, вже коли їх зловили.
— Про нелегалів Денис дізнався перед завантаженням?
— Не перед, а вже під час завантаження, коли вони приїхали ніби за туристами. А там – пакистанці.
— Ви знаєте, чи дали йому координати – де забрати людей, куди їх потім везти? В Італію чи в Грецію?
— Я не знаю, куди саме. Я знаю, що йому запропонували возити турецьких туристів Егейським морем. Оскільки Денис раніше був моряком, то у нього є всі документи, він дуже добре в цьому розбирається. Ну, він і погодився. Призначили дату на 30 квітня. В нього була і ліцензія, і список цих туристів – імена, прізвища. Все здавалося зрозумілим і легальним. Тобто нічого взагалі не віщувало… Щоправда, потім перенесли час посадки туристів на пізній вечір. Це здалося підозрілим. Вони приїхали на місце – десь біля міста Фоча. А там, замість восьми турецьких туристів, їм завантажили 67 пакистанців. Вони намагалися чинити опір, але ці люди були озброєні. І тому ніяк. І коли вони відплили, за ними їхала турецька берегова охорона. Денис намагався з ними зв’язатися чи подати сигнал SOS, щоб повідомити, що вони у біді. Але ті ніяк не відреагували. Потім, коли їх затримали, Денис зрозумів, що турецька берегова охорона, можливо, була з ними за одно.
— Тобто їх «вели»?
— Так. Денис збирався возити туристів. Не йшлося ні про яких нелегалів. Це було ненавмисне. І от брат Дениса Андрій говорить, що він нібито знав про нелегалів. Я не знаю, звідки у нього така інформація. Ми з ним практично не спілкуємося. Денис дзвонить лише мені.
— Ви сказали, що там були озброєні люди. Хто вони?
— Ті, хто привів тих пакистанців.
— Коли корабель відплив вже з нелегалами, Денису сказали, куди їх везти?
— Здається, в Італію.
— Ви сказали, що турецька берегова охорона ледь не одразу за ними вийшла?
— Так.
— Вони якісь вимоги висували?
— Вони просто плили за ними. Денис намагався з ними зв’язатися, але…
— Брат розповів, що вони там вогонь на ураження відкривали.
— Я такої інформації не маю. Я знаю, що Денис намагався з ними зв’язатися. А потім їх вже арештували біля берегу Греції.
— Коли він причалив до грецького берегу, де його затримали, він намагався тікати?
— Так, вони з Максимом намагалися втекти, тому що вони розуміли, що не зможуть довести, що вони не винуваті. Коли намагалися втекти, Денис впав зі скелі, зламав руки, ноги, ребра. Деякий час лежав у лікарні, потім його відвезли до в’язниці, йому ще було погано. Він каже, що нікого це не хвилювало. Мовляв, живий – то й іди далі. І він деякий час був на острові Хіос, а потім його перевели у в’язницю Коридаллос в Афіни.
— Денис розказує, у яких умовах він перебуває? Яка там обстановка?
— Так, умови просто жахливі. Якщо за нормами має бути 4 квадратні метри на людину, то в їхній камері 4 на 2,5 метри перебуває чотири людини. Там вони і сплять, і їдять, і там же, вибачте, ходять до туалету. Тобто це порушує всі закони, навіть людські. І пліснява там, і клопи. Годують жахливо, два рази в день. На сніданок дають сухарик і шматочок масла. Душ у камері вони самі якось зробили. Вода холодна, про гарячу ніхто навіть і не говорить. Влітку дуже спекотно, взимку холодно. Я привозила теплі речі – йому і хлопцям, у чиїх родичів немає можливості приїхати.
— Де гірші умови були?
— На острові Хіос гірші. Там було 20 людей в камері, а тут хоча б чотири.
— Вам давали побачення?
— Так, я два рази ходила у в’язницю до нього.
— До цього були в Греції?
— Ні, це вперше. Страшно було їхати, і мама ледве відпустила. І теж, Денис сказав, що не треба брати з собою свідоцтво про шлюб, то я і не взяла. Але треба було взяти, бо не хотіли пускати. Я поїхала з подружкою, ми там удвох стоїмо, ридаємо. І купа речей, і побачитися ж хочеться. Там Денис цілу паніку підняв, побігли до начальства, сказали, що дружина приїхала за дві тисячі кілометрів. Тільки тоді впустили. Настільки це було емоційно важко. Він більше переймається за нас, щоб ми тут трималися. Намагається робити вигляд, що все добре.
— Він змінився якось?
— Складно сказати. Для мене він завжди був гарною доброю людиною. Таким він лишається і зараз. Ззовні він змінився – очі… Говорить, що дуже важко.
— Коли ви дізналися про ситуацію, яка сталася з вашим чоловіком?
— Коли мого чоловіка арештували, він одразу ж подзвонив, вже з лікарні, і сказав, що їх арештували.
— Як ви сприйняли це?
— Я була в шоці, бо він казав: «Я везу туристів». І взагалі нічого не віщувало ні про що погане. Не тільки я, ми всі були в шоці.
— Які обвинувачення йому висунули?
— Знаю тільки, що 180 років за перевезення нелегалів.
— На суд чекав уже в Афінах?
— Так, але суд був на Хіосі. Їх назад везли.
— Як знайшли адвоката?
— Знайшли спочатку одного, але потім ми зрозуміли, що вона має якісь зв’язки з консульством, тому вирішили змінити.
— Ви разом з родичами інших постраждалих шукали адвоката?
— Ні. Хлопці, які сиділи з Денисом, в яких вже були суди й вони отримали невеликі терміни, порадили цього адвоката.
— Що цей адвокат говорив про справу? Він якісь свої прогнози давав? Я тка розумію, що вам було складно з ним спілкуватися…
— Так, тому що він і на зв’язок особливо не йшов.
— А Денис говорив, що каже адвокат?
— Він казав, що будемо намагатися. Всі докази, які могли, зібрали. Я відправила довідку про несудимість, свідоцтво про народження дітей і те, що він займався благодійністю. І показання Максима і Дениса були про те, що мали бути туристи і що їм погрожували.
— Консул якось брав участь у вирішенні цієї ситуації? Допомагав якось?
— Ні. Принаймні я ні про яку допомогу не знаю.
— На суді щось пішло не так? Чи все було прогнозовано?
— Суд тривав… все було нормально, але в кінці чомусь Маша вирішила встати і сказати: «Це все неправда, а я невинувата ні в чому». Як з’ясувалося, їй дівчата у в’язниці порадили так сказати, щоб її випустили.
— Тобто вона сказала, що Денис і Максим винуваті?..
— Так, мовляв, вони винуваті, а вона взагалі не в чому не винна.
— А що зараз з Машею?
— Такий же строк отримала. Це була дурість. Вона фактично обвинуватила і їх, і себе.
— Як ви сприйняли рішення суду?
— Я не можу повірити, що ми у такій ситуації опинилися, і що взагалі можливо дати людині стільки років. За вбивство стільки не дають. А тут людина взагалі ні в чому не винна. Його ошукали і ще й посадили на стільки років за це.
— Як Денис сам сприйняв цей жахливий строк? 180 років звучить страшно. Якщо все залишиться, як є, то це фактично все життя пройде за ґратами.
— По-перше, ми передбачали, що таке може бути. Він сидить уже практично рік, і за цей час були випадки, коли хлопців засуджували і до 200-та, і до 500 років. Ну, я сподівалася на диво. Дива ж стаються, так? Але в цьому випадку дива не сталося. Звичайно, це шок. Ми все одно сподіваємося, що якимось чином він вийде раніше. Можливо, закони якісь змінять або наш уряд якось вплине.
— Кажуть, що реальний строк може бути 8 років, а не 180 років. Наскільки таке можливо?
— Взагалі вважається, що який би не був строк – 200, 500 чи 1000 років – у них це вважається 25 катриксів. А у перекладі на наші роки – 8,4 роки. Тобто, наскільки я розумію, вони мають відсидіти 8 з половиною років.
— Що у вашому житті змінилося після арешту Дениса і винесення вироку?
— Багато чого. Взагалі життя змінилося у всіх смислах. Деякі люди, навіть близькі родичі, від мене відвернулися. Ми живемо тепер у мами. Думаю, що молодший піде у дитсадок, потрібно буде роботу шукати. Я в принципі і зараз цим займаюся. Взагалі психологічно дуже важко жити одній без чоловіка. Плюс сини, які потребують чоловічої уваги.
— Як справляєтесь з цим?
— Тяжко з двома маленькими дітьми. Більше важко морально. А так мама мені допомагає. Не хотілось лишатися однією з двома дітьми. Я дивилася у майбутнє інакше, уявляла, що буде міцна дружня родина. Думала, що буде в мене один шлюб до кінця життя. А виходить тепер, що діти ростуть без батька… Це жахливо.
— Але ви все ж таки тримаєтесь? Чи бувають зриви, коли опускаються руки?
— Ні. Спочатку я звичайно була у дуже важкому стані. Але потім я вирішила, що від цього нічого не зміниться, а в мене двоє маленьких дітей, а вони бачать ці сльози. І якщо я зараз пірну у всі ці переживання, то я проґавлю і дитинство своїх дітей, і все одно нічого не зміниться. Тому я намагаюсь знаходити радість у кожному дні і надію на те, що все одно все буде добре і диво станеться. Періодично, звичайно, все одно находить і смуток, і туга, і стає шкода і себе, і Дениса, і дітей.
— Як давно ви одружені з Денисом?
— Ми п’ять років одружені. Ми познайомилися, коли йому було 35 років. У Дениса троє дітей, старшому сину від першого шлюбу 17 років. А нашим діткам 5 і 2 роки.
— А діти запитують про тата? Знають, що сталося?
— Старший син знає, звичайно, що відбувається. А моїм дітям я розповідаю, що тато на роботі у Греції і повернеться, як тільки зможе. Але наскільки вийде це відтягувати, я не знаю. Дуже боюся моменту, коли діти дізнаються, що сталося з татом. Це буде великим ударом для них. Особливо для середнього сина, Михайлика. Він дуже чутливий, через усе так переймається. Навіть коли по телевізору побачить, як когось поліція затримує, то починає плакати: «Тепер людина у клітці сидітиме». Він дуже чекає на тата. Кожного ранку прокидається: «Тато, тато? Коли він приїде?» Він з таким сумом дивиться на батьків своїх друзів і взагалі на чоловіків. Йому так не вистачає чоловічої уваги. Дуже діти сумують.
— Він намагався багато часу проводити з дітьми?
— Він чудовий сім’янин, чоловік, батько. Ні про що не треба було просити, все сам, все разом – і погодувати, і погуляти, і в походи вони ходили з Михайликом. Він дуже хороший батько. Він дуже сумує за дітьми.
Фото - ТСН.ua
